Субота, 19.08.2017

Меню сайту
Київський час
Календар свят
Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання
Патріотичне виховання
Увага всім
Міні-чат
Останні новини
Від  козака Лобойка до сьогодення

Колись давно, ще за часів козацтва, жив козак Василь Лобойко. Він був хорошою, доброю і сміливою людиною. Служив він простим козаком на острові Мала Хортиця. Був одним з найкращих козаків, ходив у військові походи, головною метою яких зробити вільною та незалежною Україну. В одному бою козака Василя Лобойка було поранено. Після цього поранення він не зміг більше служити козаком та й був вже не молодий, тому пішов на пошуки місця для життя. Зупинився у невеликому хуторі, де жили люди привітні та добрі
Почав Василь там жити в мирі й спокої. Часто до нього бігали діти і розпитували життя козаків. Василь Лобойко з гордістю розповідав про відважних товаришів, про те, як вони будували Січ та як відправляли на своїх легендарних човнах-чайках в морські походи до Туреччини.
Також він розповідав, як людей приймають в козаки, як нелегко бути козаком, адже кожного дня на них чекали тяжкі випробування. Діти з радістю слухали його цікаві розповіді. Невдовзі старий козак помер від тяжких ран. Та люди довго пам'ятали про мужнього воїна. І до цього часу в селі живуть нащадки Лобойка, які з гордістю носять славне прізвище - Лобойко. А село в його честь зветься Лобойківкою.
З метою запобігання раптового нападу татар на січ, вже в XVIII столітті козаки на літо організували сторожові пости.
За бажанням мирних жителів, що тікали з-під панської неволі, козаки дозволяли населятися поблизу сторожових постів, так як поселяни постачали вартовим козакам необхідні харчові припаси. Часто тут поселялись і козаки зі своїми сім'ями, де жили зимою, а на літо залишали сім'ї і йшли до січі «козакувати».
Один з таких поселень був хутір, з якого й виникло село Петриківка. Землі де знаходився хутір Новоселівка, так як і Єлизаветівка належали пану Завидовському. Непокірних кріпаків із села Єлизаветівка виселяли в степи, так і утворилося нове поселення, новий хутір - Новоселівка.
Землі хутора Новоселівки і землі Петриківки межували.
Першим поселенцем у степах Петриківки, була сім'я Лобойко. За переказом старих по прізвищу першого поселенця і було поселення Лобойківка. Пізніше на територію хутора переселилися сім'ї Догадала, Кулинина, Рогачова, Тилика , Малого. Жителі села Лобойківка не знали кріпацтва. Після ліквідації Запорізької Січі, жителі села Петриківка ( Лобойківка ) почали називатися державними. Тоді, як сусідні села були роздані Катериною II у володіння поміщикам. В селі Петриківка (Лобойківка) не знали кріпацтва. Сусіднє село Новоселівка знаходилось у володінні пана Завидовського.
В силу історичних обставин село швидко росло.
Вже в 1793 році в селі Петриківка було 600 дворів, а Лобойківка входила до складу Петриківки. Петриківка з типовим общинним порядком того часу була підпорядкована державі. Всі господарські справи, що не виходили за межі інтересів Петриківки, розв'язувались загальними зборами населення чоловічої статі. На сходи обиралися по сотнях дворів сотницькі, як правило з заможної групи населення. На кожну сотню по два десятницькі. Сотницькі і десятницькі були підпорядковані урядникові і виконували роль близьку до поліцейських, бо до 1905 року в Петриківці стражників не було. Цивільну службу несли теж виборні особи, старшина із заможних людей на села і три засідателі. Старшину і засідателів обирали на три роки. По закінченні строку старшина звітувався перед сходом. Незважаючи на такий, нібито демократичний лад общини, в селі верховодили куркулі. Темна, задавлена злиднями, біднота йшла на поводу в куркулів, які залякували, а іноді і підкупляли п'яниць, які могли за чарку горілки на сході кричати, а то і вчинити бійку за куркульські інтереси.
Про одну таку несправедливість можна згадати.
1890-1891 рр. земельним банком Катеринославської губернії було проголошено в продаж 35 тисяч десятин землі графа Завидовського.
Найближчі з цих земель було запропоновано купити Петриківській общині з тією умовою, щоб вона придбала їх за круговою порукою, а потім вони стануть общинною власністю і періодично перерозподілятимуть нарівні з іншими землями подушно на чоловічу стать. За кожну десятину необхідно було виплатити по 80 крб., з яких по 10 крб. вимагалося заплатити пані Завидовській ( пан Завидовський на той час помер), а решту 70 крб.,з процентами, віддати банку в розстрочку.
Через малоземелля, Петриківська община була зацікавлена в придбанні цих земель. Скликали загальний сход. Куркулям було вигідно придбати завидовські степи у свою власність, а не в общину. Вони серед населення розповсюдили чутку, що петриківчанам незручно зчіпатися з панами, які можуть закабалити общину в неоплатні борги. Сход вирував протягом трьох днів.
Община розпалась на два табори бідноти і куркульства з їх прибічниками. І рішення було прийнято на користь куркулів. Після цього вони групами і поодинці виплачували пані Завидовській верхи (10 крб. за десятину). І того ж року общинникам віддавали цю землю по 16 крб. за десятину на рік.
Так, що за кілька років общинники виплатили вартість землі, а вона лишилася власністю куркулів.
Справа з завидовськими землями лише приклад того, як Петриківські куркулі наживалися використовуючи общину для свого збагачення. З ростом населення Петриківської общини, наділи все меншали і меншали. Землю давали лише на душу чоловічої статі.
В 1871 році припало на душу 2 десятини і давали лише на батька і 2-х старших синів. В 1891р.-1,5десятини землі. Не можна було купувати і продавати і все ж, не зважаючи на це, куркульство збагачувалось за рахунок орендування землі бідняків, які самі не могли обробляти землю (не мали худоби, інвентарю, насіння). Широко практикувалося половинщина. В бідноти і без худобних селян куркулі брали землю з половини, тобто за половину врожаю. Таким способом вони придбали по 25 - 30десятин землі. Обробляти її наймали бідноту, яку брали поденно і на строк. Наймит працював з рання до пізнього вечора на поганих харчах.
Середньої заможності селянин хлібом ледве зводив кінці з кінцями, а бідноті вистачало свого хліба принаймні до нового року. Хліба на посів не вистачало. Бідняк брав мішок і йшов до куркуля за позичкою з умовою видачі по врожаю, або за відробіток. Ось так і зароджувалась трагедія кабали. Для аналізу становища селян на початку XX ст. Можна взяти 20 сотню. На 90 дворів 15 сотні було 16 куркульських господарств, які мали по 18-50 десятин землі. Крім того ці господарства брали з половини в бідняків по 10-30 десятин землі. 5 господарств мали власні млини, 3 господарства мали молотарки. В усіх куркульських господарствах були наймити, які працювали в господарстві круглий рік та 5-10 і більше сезонних наймитів, які працювали влітку в час сезонних робіт.
Поряд з багачами, які жорстоко експлуатували батраків . в сотні було 27господарств, які не мали коней і другого тягла, не мали реманенту і худоби. Звичайно не могли обробляти землі. Частіше вони її здавали з половини, а самі до нього ж ішли в найми. Іноді вони одробляли в куркуля по 2-Змісяці за те, що він їм подряпає «їх землю» «в свинячий голос», тобто в останню чергу, як свою оброблять. Споконвічно гнули спини голодні і обірвані на чужих землях, з дружиною і дітьми.
В цій сотні було 12 господарств, які мали по одній конячині і деякий найпростіший інвентар, які для обробки землі спрягалися. Це теж надзвичайно бідна частина населення сотні. В таких господарствах хліба хватало до «Різдва» (нового року). Вони були вічно в боргах у куркулів, а за позичений хліб їм доводилося в саму напружену частину року в косівницю , або молотьбу лишати свою ниву і йти відробляти до куркуля. Решта 45 господарств були середняцькими. Вони мали по двоє коней, дехто мав корову,2-4десятини надільної землі. Землю вони обробляли найпростішими знаряддями праці. Сіяли руками, косили косами молотили ціпами або котками. Тягло в них було слабеньке, реманент був первісним, врожаї були надзвичайно низькі. Ниви засмічені вівсюгом і осотом. В цих господарствах хліба ,як правило, теж не вистачало. Особливо голодувала скотина, яку вже зимою прив'язували на віжках. Дорослі і діти в таких господарствах, як правило жили в наймах разом з бідняками.
Петриківська біднота не могла вся влаштуватися до місцевих багатіїв, а тому . щороку йшли заробляти гроші в промисловість. Кожної осені безземельні батьки брали дітей (дочок) і вели в Катеринослав віддавати «в няньки» на зиму за харчі ( без оплати). На весну дітей забирали з міста, наймали куркулям пасти овець, свиней та гусей.
Щовесни довгими низками дорослі чоловіки мандрували до міста шукати поденної роботи, або в економії до панів.
Про долю людей яскраво розповідала батрачка. Вона говорила, що всі діти бідняків з 15 років ходили в строки, в найми до куркулів або поміщиків. Робочий день в наймах починався як тільки світало і кінчався о 10-11год. ночі, заробіток був малий 30 – 35 копійок в день.
Особливо погано харчувалися наймити. Часто наймити страйкували не виходили на роботу вимагаючи кращих харчів, кращого відношення до них. Становище було нестерпним. Наймити повставали. В той час, як основна маса населення села з року в рік бідніла, жила в злиднях, холоді і голоді, в Петриківці 20-30 куркульських господарств з кожним роком все більше збагачувались, посилювали експлуатацію, нахабніли, знущалися з бідних.
Особливо розбагатіли куркулі Олійник, Тилик, який мав свій млин, обробляв 40,а іноді й більше десятин землі. Все це звичайно робили наймити. Пл. 40 і більше десятин землі орендували, або брали з половини куркулі Олійник, Кирилко, Малий. На них працювали безземельні селяни і сини та дочки бідних, які дома не могли прохарчуватись і зодягнутись.
Крім куркульських господарств, які займались вирощуванням хліба і продажем його, в Петриківській общині склалась достатньо велика група експлуататорів-купців, які перепродували товари в своїх магазинах, побудували ряд підприємств по переробці сільськогосподарських продуктів. Так, купці Тилик та інші мали по 2-3 магазини, парові млини, олійниці, крупорушки, шерстовки та інше. З допомогою цих підприємств вони експлуатували селян наживалися.
Перед революцією вони настільки розбагатіли, що по прибутках були зараховані до 1-ої гільдії, а решта до другої гільдії купців.
Про тяжке становище на підприємствах цих глитаїв розповідають їхні робітники в минулому, так один робітник розповідає, що він працював в Олександрова, працював робітником у млині. Робочий день офіціально був 12 годин, але працювали по 14-16 годин і більше . ніякої охорони праці. Особливо тяжко було тому хто хворіє, або втрачає працездатність. Господар такого робітника просто виганяв. Населення часто виступали проти глитаїв але, як правило . не організовано. Батраки палили подвір'я куркулів, стоги сіна, а іноді, навіть, били і вбивали багачів, звичайно уряд жорстоко наказував цих смільчаків, які не боялися суворої кари боротися за кращі умови життя.
Особливо посилювалася боротьба селян в період першої російської революції 1905-1907р.р. Боротьба починає набувати організованого характеру, її організаторами стають робітники Катеринослава, прогресивна інтелігенція. В січні 1905р. населення Лобойківки, як трудящі всієї Росії, дізналися про те, що в Петербурзі «цар-батюшка» на Двірцевій площі розстріляв мирну демонстрацію. Робітники, які прибули з Катеринослава, розкрили всю правду про тисячі розстріляних ні в чому не винних людей.
В листопаді 1905року в Катеринослав відбувся з'їзд «общества взаимопомощи учителей Екатеринославской губернии». Після з'їзду більшість передової частини вчителів приступили до організації «селянської спілки». В Петриківці на волосних зборах селян виступав присланий з Катеринослава представник від «Товариства взаємодопомоги вчителів», його підтримали місцеві оратори. Було запропоновано бажаючим вступити в «спілку селян».
Таких виявилось багато. Це дало можливість організувати селянський рух за заволодіння землею поміщиків, церков, монастирів і царської фамілії не лише в Петриківці, а й навколишніх селах Шульгівці, Елизаветівці та інших селах Катеринославщини. Однак Великого руху селянська спілка не набула, бо не мала тісного зв'язку з робітничим класом і його керівництвом-комуністичною партією.
Наступили 1907-1912 роки, роки реакції. Поліція Петриківки нещадно розправилась з організаторами боротьби селян за землю, активних організаторів спілки селян, було заарештовано і відправлено в Новомосковську в'язницю.
1907 році Лісняка К., Спасівського, Пеніна, Усова вислали за межі Катеринославської губернії. Частину організаторів і керівників селянського руху було заслано в Сибір.
Використовуючи зростання антиурядових настроїв восени 1916 р. посилили агітацію серед селян Катеринославські.
Революційну роботу в Петриківці проводив З.Я.Лантух, який працював робітником мостового цеху Брянського заводу в Катеринославі. На вимогу Петриківських куркулів Лантух був мобілізований до армії. У 1917 році він служив у 271-у полку, що стояв у Катеринославі, і знову встановив зв'язки із більшовиками Брянського заводу та продовжував агітацію серед населення Петриківки.
Внаслідок лютневої революції 1917року, було повалено ненависний царський режим. Звістка про це дійшла до Катеринослава 2 березня 1917року. Вже 3 березня робітничий клас і солдати приступили до виборів органів влади Рад і робітничих і солдатських депутатів, в селах створювались тимчасові комітети. Але через те, що основне ядро більшовиків Катеринослава перебували в цей час на засланні або в місцевих в'язницях, більшість в Радах робітничих і селянських депутатів становили меншовики та есери.
Волосне управління в Петриківці, яке представляло царську владу на селі, в середині березня 1917року революційним селянством було розігнано, Волосний староста куркуль Сидір Губський, урядник Борщ та становий пристав Зеденський - втекли. Для організації тимчасового селянського комітету в Петриківці був командирований Катеринославською Радою робітничих і селянських депутатів член організованої Ради, солдат 228 запасного піхотного полку Афанасьєв Петро Павлович. На сільському мітингу в кінці березня 1917року в Петриківці було створено тимчасовий селянський комітет, більшість в складі, якого становили заможні селяни. Через це комітет згодом попав під вплив буржуазно - національної організації, яка стояла на позиціях націоналістичної буржуазії.
Лютнева революція нічого не дала селянам. Місцева влада колишнього пристава Зеленського, упорядника Борща та Земського старости Гунського, дворянина Васильова була замінена тимчасовим селянським комітетом, на чолі якого стали есер Френзель та куркуль-націоналіст Глущенко, які перші захищали селянський комітет, не давали землю селянам. «Що це таке Миколу турнули, а поміщиків і куркулів не зачепили?». Вимоги. Розподілити Завидовщину (землі поміщика Завидовського) землі куркулів, землі Малого, Олійника, Куліша та інших не перерозподілили. Найкращими агітаторами проти війни і за розподіл землі були солдати і матроси, що прибували з фронту. Це були свої люди, їм вірили, їх чекали. В село прибув Рогачов А., який під натиском народних мас роздав спадщину поміщика Завидовського, за що його мало не розстріляли представники Тимчасового уряду.
Так в Лобойківці між лютневою і жовтневою революціями відбулися події, які готували трудящі маси на боротьбу за мир, за владу Рад. В той час активну участь брали в організації мас Шість Іван Іванович та інші. Навесні 1918рокувони створили першу більшовицьку організацію і повели трудящих, населення на боротьбу за Радянську владу, а пізніше на розгром внутрішньої контрреволюції.
До 1 січня 1918 року влада перебувала в руках тимчасового селянського комітету, що стояв на захисті інтересів буржуазії і поміщиків. Революційні селяни вирішили силою взяти владу. Одного ранку в середині січня 1918 року група петриківчан, під керівництвом більшовика Афанасьєва, з червоним прапором прибула на базарну площу. До них приєдналися інші селяни. Афанасьєв розповів, хто такі більшовики, повідомив про декрети, які прийняв II Всеросійський з'їзд Рад роз'яснив, що третій місяць в Центральній Росії існує Радянська влада.
Куркулі намагалися зірвати мітинг, але зазнали поразки. З мітингу селяни попрямували до складу сільгоспмашин і зайняли його. Близько 60 селян тут заявили Афанасьєву Т.П. про своє бажання вступити в партію більшовиків.
Наступного дня було створено власний народний комітет в усіх сотнях. З Катеринослава привезли печатки для волосного і сотенних комітетів.
Посередині печатки, де в сучасних печатках зображений герб, був напис «Вся вдасть советам». Селяни почали звертатися до комітетів з різними справами, виявляючи їм повне довір'я, як до організацій. Понад 50 делегатів від трудящих Петриківки брали участь в роботі губернського з'їзду Рад на початку 1918року, а також кілька делегатів брали участь в першому Всеукраїнському з'їзді Рад.
В Катеринославі делегати з'їзду від Петриківки одержали від Петриківки 30 гвинтівок і патрони для боротьби з ворогами народної влади.
Після встановлення Радянської влади в Катеринославі почався посилений рух селянства проти поміщиків і куркулів. А в січні 1988р. волості відібрали і розподілили землю поміщиків Завидовського, Хреннікова.
З приводу жовтневих подій в селі Петриківка газета «Звезла» від 20 лютого писала «19 января 1918 г. на базарной площади в селе состоялся громадской сход, созванньшй должостними лицами земства. После зссеров-украинцев виступили на трибуне большевики, розяснив народу вопрос о текущем моменте и свою большевистскую программу. Они предложили сходу избрать от 36000 населення представителей на крестянский сьезд в г. Екатеринославе. Сход признал советскую власть и постановил избрать делегатов на сьезд по 2 на каждьій участок от беднейших крестьян и организовать из них же местний совет крестьянских и солдатських депутатов. Оратори большевики вьіслушивались сходом с большим
вниманием, представителей партий встречали криками «Довольно», «Долой».
22 января Петриковка очистилась от пьяного сброда и на другой день приступила к виборам губернського сьезда, причем крестьян не выразили желание послать людей побольше и по вожможности беднейших... О Киевской Раде они не хотели и слушать и отзывались о ней с горечью и желчью. Волосное земство скрыпя серцем, дало на дорогу по 25 руб. Избранными оказались за большевиков, 4 кукраницы (буржуазные националисты) и 16 примыкающих к большевикам. Еще недавно 36000 населення Петриковки было на поводке, а в настоящее время настроение народа изменилось круто и резко. Народ стал мыслить и понимать, и только во власти Советов видит свою опору и надежду».
Українська буржуазія покликала австро-німецькі війська на допомогу. В березні 1918 року вони зайняли Петриківку. Окупаційні війська силою зброї примусили селян повернути майно поміщикам.
Рогачова А. було викликано в Петриківку, де націоналісти хотіли розстріляти його, та за нього заступилися і він залишився живим.
Восени 1918 року уродженець хутора Новоселівка Петриківської волості Зосима Лантух, який за рекомендацією ЦК КП(б)У був посланий у Новомосковський повіт для підпільної роботи, об'єднав у партизанський загін дрібні повстанські групи, що діяли у Петриківці та сусідніх селах. З вересня 1918 року цей загін виріс у партизанську бригаду, яка налічувала 800 бійців. Активну участь у ньому брали Барабаш, Шість, Захарченко П. та інші.
Восени 1919 року село Лобойківку зайняв білогвардійський загін Чернова. Бандити повісили декілька селян - революціонерів на телефонних стовпах біля волосного виконкому. Куркулі вітали каральні дії Чернова. Очевидці розповідають, що куркуль Дашівець Сергій Г. підійшов до стовпа, де висіло тіло Барабаша і глузливо запитав «А що, видно Завидовщину (землю Завидовського селяни розділили). Партизанський загін Лантуха розбив і вигнав банду Чернова, а Дашівця ,за глузування над тілом повішеного Барабаша, стратили (пробили ополонку і пустили під лід).
В 1920 році була створена партійна організація. Першим парторгом був Єрмоленко. Перші комуністи: Артеменко Іван, Зубко Йосип, Панко Марфа та інші.
З історією партійної організації нерозривно зв'язана історія комсомольської організації
Комсомольська організація утворилась в 1920 році. Першим секретарем був Малий Євмен, а потім Лобойко Кузьма. Вишницький Роман та Демченко Кирило організували хату - читальню. В 1922 році був організований дитячий будинок. Комсомольці приклали багато зусиль в забезпеченні дитячого будинку хлібом, який забрали у куркулів.
Особливо велику роль комсомольці відіграли в ліквідації не писемності серед дорослого населення. В той час половина населення була не писемною.
Радянська влада в Лобойківці була встановлена восени 1920 року. До 1923 року с. Лобойківка було Новомосковського повіту, а з 1923 року по 1926 рік підпорядковане Петриківській сільській Раді. Лобойківка до 1927 року входила до складу Петриківської сільської Ради. . З 1927 року стає центром сільської Ради, і відноситься до Петриківського району. В 1929 році був організований ТСОЗ ( товариство спільного обробітку землі) куди ввійшли 12 господарств. Головою ТСОЗу був Рудовол. Землі в ТСОЗі нараховувалось 25-30 га. Цей ТСОЗ називався «Шлях до соціалізму». В 1931 році ТСОЗ перетворився в колгосп «БІЛЬШОВИК». Першим головою колгоспу був Демченко Кирило Миколайович. Уже в 1932 році колгосп «Більшовик» був кращим в області. «Більшовику» було вручено перехідний червоний прапор. Колгосп «Більшовик» з кожним роком все багатшав. Колгосп «Більшовик», в довоєнні роки, домігся високих врожаїв.
Наближався 1932 рік.
Жахлива трагедія українського селянства – голодомор! Вона розпочалася зі «сталінського стрибка» в індустріалізацію та славнозвісної « суцільної колективізації». Не оминув голод і наше село. Очевидці тих неймовірних випробувань , наші односельці, розповідають про ті часи…На початку голоду 1932-1933р.р. мені було 15 років. Я жила разом зі своєю родиною в селі Лобойківка. Того року врожай був непоганий, не дивлячись на те, що літо видалось досить посушливим і жарким. Цього врожаю нам могло вистачити, щоб пережити зиму і щоб навесні засіяти поле. Та вже восени керівництво Радянського Союзу видало наказ про план хлібозаготівлі по Україні. Згідно з цим планом з України мали вивезти нереальну кількість зерна. Щоб якось підтягнути план хлібозаготівлі, місцеві чини вирішили піти по людях і забрати в них запаси зерна. Спочатку приходили люди з місцевої ради і говорили віддати зерно добровільно, але багато людей на це не погоджувались, бо знали що окрім зерна в них нічого не залишиться з їжі на зиму. Тому місцеві чини організовували групи людей, перед якими ставилось завдання забрати у людей все зерно і будь-які продукти харчування. Ці групи були озброєні, тому у випадку непокори, вони могли застосовувати зброю. Вони ходили в кожну оселю, забирали все, що побачать: зерно, їжу і скотину.
Щоб якось поїсти, люди пізньою осінню, ввечері, ходили на поле, де зараз Майдан, і збирали мерзлі буряки, які залишилися після збору врожаю колгоспом. Дізнавшись про ці походеньки, начальники на всіх полях, де залишалося щось їстівне ставили охорону, всіх тих, хто піймається на крадіжці державного майна, наказано було розстрілювати на місці, без суду і слідства. Щоб якось вижити, люди доносили на своїх сусідів, що в тих є приховані запаси продуктів та зерна. Кожному хто доносив, керівництво села за таку допомогу давало шматок хліба і декілька колосків зерна. Тих людей, яких звинувачували у приховуванні запасів зерна від держави, заарештовували, керівництво села рідко коли проводило розслідування та обшук у звинувачених.
Моя мати, щоб прогодувати нас, також ходила на колгоспні поля і крала мерзлі і гнилі буряки та картоплю. Також вона збирала бур'ян, потім ми сушили його і він був як заварка для чаю. Щоб якось перебити голод ми пили по чашці чаю. В нашій сім'ї все було по розкладу, одна чашечка чаю і четверта частина сирого і мерзлого буряка чи картоплі. Інколи мені давали щось поїсти сусіди, яким вдалося заховати свої запаси продуктів від "робочої групи".
Мороз охоплює тіло, коли згадуєш ті жахливі часи. Найважче дісталось дітям, вони не могли зрозуміти, що таке сталося, що мати не знає що дати поїсти їм. Кожна мати сама пухла з голоду але намагалася нагодувати своє дитя. 
Ми не маємо права забувати свою історію, минуле повинно говорити і говорити правду.
Мільйони невинно убієнних українських селян звертаються до нас, живих, нагадують про цінність нашої свободи й незалежності. Саме пам'ять про Голодомор повинна стати могутнім консолідуючим моментом , який покликаний духовно й ідейно згуртувати націю, стати міцним фундаментом державності.

Наша адреса
51830
Дніпропетровська обл.
Петриківський район
с. Лобойківка
вул. Кооперативна, 9
тел. (805634) 2–44–06

loboyschool@gmail.com
Фільм про школу
Шкільна медіаосвіта
Ввійти
Логін:
Пароль:
Освітній портал
dp_isuo_org
Календар новин
«  Серпень 2017  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
28293031
Друзі сайту
Наші партнери
Освітній портал Каталог MyList.com.ua
Безкоштовний каталог сайтів Каталог MyList.com.ua
Украина-Сегодня: Каталог сайтов
Новини освіти
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів 0
Сьогодні сайт відвідали
Лобойківська СЗШ© 2017